ЛЕСЯ УКРАЇНКА І КРИМ

Певно, се країна світла та злотистої блакиті… (Леся Українка. Тиша морська)

КРИМСЬКІ ПОДОРОЖІ ПОЕТЕСИ
Крим – унікальна земля, храм природи, до якого вже кілька століть прибувають пілігримами талановиті митці різних національностей. Тут жили і працювали Адам Міцкевич, О.Пушкін, С.Руданський, А.Метлинський, А.Чехов, Л.Толстой, М.Коцюбинський та багато інших. Крим – невід’ємна частина життя і творчості геніальної дочки українського народу Лесі Українки.

Леся Українка. 1913 р.Леся Українка. 1913 р.Через випробування недугою поетеса змушена була знову і знову вирушати в дорогу, у пошуках підсоння напівміфічного узбережжя Тавріди, що стало для неї справжнім вирієм. Коли поетесі було двадцять років, вона присвятила Криму поезію «Заспів», де зокрема пише:

Туди мої думки полинуть швидко
І привітають ту ясну країну,
Де прожила я не одную днину,
А не була щаслива й на годину...

Майже тисячу днів і ночей – три роки із сорока двох, що відміряла їй доля, розпинала поетесу тут, під синім небом південного краю, ностальгія, але міцно тримала надія на зцілення. Зір насолоджувався довершеними краєвидами, а душа відчувала себе бранкою. «Нема що казати, – пише Леся Українка в листі до матері, – сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа...» Щедра на вдячність, поетеса, згадуючи своє кримське «заслання», завершала вірш «Заспів» рядками:

Та я за те докірливого слова
Тобі не кину, стороно прекрасна!
Не винна ти, що я не маю долі,
Не винна ти, що я така нещасна!

Приречена на постійні мандри, поетеса постійно відчувала себе на роздоріжжі, на семи вітрах. Недарма свій життєвий шлях Леся Українка якось назвала «книгою подорожей». 1890 року, коли Лесі виповнилось дев’ятнадцять років, київські лікарі порадили їй поїхати до моря. Наприкінці весни Ольга Петрівна Косач (мати поетеси) пише у листі до своєї матері: «Лесю мы решили повезти на лечение в Саки, есть такие лечебные грязи в Крыму…». Сакські грязі, якими лікували дівчину в єдиному на той час лікувальному закладі цього кримського містечка, пішли на користь Лесі. Але регулярні процедури були досить виснажливі. Мінорний настрій відступив, як тільки переїхали в Євпаторію, де подорожніх зустріло синє, лагідне море, гомінливі чайки. Леся сама почувала себе окриленою весь цей десяток днів, котрі присвятила купанням, як приписували медики.

До Євпаторії вона ще приїде за сонцем, за морськими купаннями наступного 1891 року, та пізніше, 1908 року, з чоловіком Климентом Квіткою. Нині в Євпаторії відкрився музей Лесі Українки.

За старанне лікування Леся була винагороджена матір’ю мандрівкою по найцікавіших місцях Криму. Спочатку вона побувала в Севастополі. Перша зустріч з цим знаменитим містом та його околицями була короткою. Але до нього її мандри ще приведуть 1907 року і подарують спокій, гармонію з природою, нові надії. Це станеться після одруження, влітку 1907 р. Тоді вона разом з чоловіком зручно влаштується у Балаклаві і подружжя проведе там весь виноградний сезон.

Після першої зустрічі з Севастополем Леся з матір’ю поїхала в Бахчисарай, який приваблював усіх подорожніх своєю екзотичністю. З дитинства Леся кохалась в книжках, які давали могутній імпульс для уяви. Водночас вона користувалася будь-якою нагодою на власні очі побачити історичні, легендарні місця, оспівані в літературі. Блукаючи старовинним містом, Леся Українка перебувала у полоні власних поетичних рядків. Так народжувалися вірші «Бахчисарайський дворець», «Бахчисарайська гробниця». Вночі, коли місто поринуло в сон, Лесі Українці не спалось. Безгомінний Бахчисарай під золотим місячним промінням здавався зачарованим силою якогось ворожбита. Але його величне минуле нагадувало про себе своєю невидимою присутністю:

Повітря дише чарівним спокоєм,
Над сонним містом легкокрилим роєм
Витають красні мрії, давні сни.

І верховіттям тонкії тополі
Кивають стиха, шепотять поволі,
Про давні часи згадують вони…

Завершилась перша подорож Лесі Українки по Криму поїздкою до Ялти. Ця дорога, за спогадами очевидців, була напрочуд романтичною. «...виїдемо кіньми через Байдари в Ялту», – напередодні повідомляла Олена Пчілка синові Михайлові про вибраний маршрут. Отож належало перетнути Кримські гори. Як засвідчує Г.Москвич у своєму путівнику «Крим», втомлені мандрівники зазвичай з нетерпінням чекали зупинки біля Байдарських воріт. Ця споруда архітектора К. Ешлімана (1842 р.) добре знана мешканцями та гостями Південного узбережжя. Саме з Байдарських воріт морська далечінь ставала доступною звільненому від гірських кайданів зору подорожніх. Не одну поетичну натуру Байдарські ворота надихнули на піднесено-схвильовані вірші. Не могла не відгукнутись всім своїм єством на побачене і Леся Українка, захоплена і вражена до глибини душі, про що переконливо свідчать рядки поезії «Байдари»:

Чи се той світ, загублений, таємний,
забутий незабутній рай наземний,
що так давно шукають наші мрії?

І далі дорога втішала екзотичними краєвидами, вишуканими на слух назвами поселень та садиб, почутими легендами. Зокрема легенда про «Чортові сходи» знайшла відображення у Лесиному вірші «Мердвен». Тоді ж Леся Українка мала можливість споглядати Ай-Петрі – найвищу гору Кримського хребта, вершина якої нагадує таємничий, нерідко оповитий хмарами, ієрогліф або ж тризуб. Незабутню подорож на Ай-Петрі Леся Українка здійснить 1897 р. Піднімалась вона на узгір’я очевидно з сім’єю брата кінним екіпажем, у плетеному чотирьохмісному «кошику».
У вірші «Уривки з листа» Леся Українка так змалювала цю подорож:

...Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;
Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,
Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,
Ось уже й лаврів, поетами люблених,
Пишних магнолій не видко,
Ані струнких кипарисів…

Саме там поетеса звернула увагу на квітку saxifraga, яку назвала ломикамінь, побачивши, можливо, у ній посестру за характером.

Але повернемось до першої мандрівки поетеси. Нарешті на горизонті з'явилися обриси Ялти, де Олена Пчілка та Леся Українка планували два дні чекати на круговий пароплав. Тогочасна Ялта нараховувала лише чотири з половиною тисячі мешканців, але з кожним роком росла і ставала дедалі популярнішою як курорт. Поетеса тоді не знала, що до Ялти вона повернеться знову і знову. По-своєму вона полюбить наше місто, охоче запрошуватиме своїх рідних і близьких. Пізнає багато мальовничих куточків Південного берегу Криму.

Наприклад, 1897 року, приїхавши сюди, Леся з тіткою зупиняються в Чукурларі. Точний переклад слова «чукурлар» з кримськотатарської мови означає «ями», але насправді це були досить мальовничі місця з багатими виноградниками і гостинними дачами (зараз територія Приморського парку). І кожного разу, приїхавши сюди, буде радіти зустрічі з морем – плавати, засмагати до барви «terracota» тощо. «...тут дуже гарно і добре, – розповідала поетеса в одному зі своїх листів, – знов олімпійське повітря, після 5 днів вітру море як дзеркало, і їздити по ньому се просто втіха, варта богів».

Збереглося кілька знімків Лесі Українки, зроблених в Ялті, деякі з них, є і в нашому музеї. А ще – безліч безцінних кримських листів, у яких між рядками, написаними швидким імпульсивним почерком поетеси, ніби виблискує синє море та жовтогаряче сонце.

ЯЛТИНСЬКІ АДРЕСИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Ялта – місто, де найчастіше зупинялась поетеса, приїжджаючи до Криму. Досі тут зберігаються матеріальні пам’ятки культури – будинки, де зупинялась геніальна поетеса.

14 червня 1897 року у щотижневому додатку до газети «Ялта», де подавались списки приїжджих, знаходимо ім'я Лариси Петрівни Косач та Олени Антонівни Тесленко-Приходько, які поселились в готелі «Маріїно» А.К.Бентковського (нині готелі «Маріїно» і «999», що на розі вулиць Набережної ім. В.І.Леніна і Морської). Вікна готелю виходили на набережну. За кілька днів, втомлені духотою, пилом і невгамовним гамором велелюдної набережної, Леся з тіткою перебираються в Чукурлар.

Леся Українка з матір’ю на віллі «Іфігенія». 1898 р.Леся Українка з матір’ю на віллі «Іфігенія». 1898 р.Восени, коли спадала курортна метушня, зазвичай ті, хто залишався, стягувалися у центр міста. Шукала собі нової домівки і Леся Українка, вона все більше переконувалась у тому, що їй варто перезимувати побіля теплого моря. Вересень 1897 року на Південному узбережжі видався на славу: «Сьогодні їхала я човном у Ялту і зовсім не думала, що надворі сентябрь, – читаємо в Лесиному листі, – оце увечері знов трохи вітер, та все-таки всі п'ють чаї надворі, і вікна у всіх одчинені».
У жовтні Леся Українка повідомляє рідним свою нову адресу: «Ялта, Катерининська вул., дача Ліщинського».

Саме цей будинок нині став музеєм поетеси. Його побудував відомий ялтинський архітектор П.К.Теребеньєв у 1884-1885 роках. Пізніше це помешкання у власника барона Жоміні придбала Євдокія Филимонівна Дементьєва, що згодом вийшла заміж за ялтинського присяжного Олексія Яковича Ліщинського. Реставратори практично повернули оселі колишній вигляд. Недорога, зручно розташована – неподалік від моря дача припала до вподоби поетесі. Але там вона пробула тільки три місяці. На Новий рік, з ініціативи Олени Пчілки, яка приїхала до доньки, Леся перебралася на віллу «Іфігенія», де прожила півроку. Сама споруда була знищена під час війни.

1907 року під Дамокловим мечем опинилось здоров'я друга поетеси Климентія Васильовича Квітки. Приїхавши в Ялту, спочатку Леся Українка та Климентій Квітка поселились в готелі Ф.А.Бегуна «Ялта» (тепер будівля пенсійного фонду) по вул. Садовій. Звідсіль поетеса виходила дуже рідко – лише на пошту та в аптеки. Решту часу проводила в номері, напружена тиша якого порушувалась тільки урочистими дзвонами Собору Олександра Невського, що знаходився поблизу. Через три тижні, коли Климентію стало трохи ліпше, знайшли собі приватне помешкання: дачу Розанова по Гірському проспекті (зараз вул. Павленка), де утримував свій пансіон п. Деніке. Тут до певної міри поетеса відновлює звичний ритм життя.

Влітку 1907 року Леся Українка у Києві взяла шлюб з Климентом Квіткою. І незабаром їхні життєві дороги знову приводять до Криму. На початку жовтня Леся Українка та Климентій Квітка переїжджають до Ялти, де наймають помешкання на дачі п. Терещенко по вул. Дарсанівській. Зараз ця вулиця носить ім'я Лесі Українки. По ній щодня ходив на роботу Климентій Квітка, який згодом, отримавши призначення, працював у Ялті помічником повітового слідчого Єсиповича. Поступово налагоджувався побут, але проблеми зі здоров’ям змусили Лесю Українку терміново виїхати до Берліну, а далі супроводжувати чоловіка в Євпаторію, на курортне лікування.

А з Євпаторії – знову до Ялти, де спочатку кілька днів подружжя провело у новому готелі «Ореанда», а далі переїхало на свою останню кримську квартиру – дім Хорошавіної на Ломоносівському бульварі. У цьому будинку, збереженому до наших днів, поетеса зустрілася з батьком. Через півроку Петра Антоновича Косача не стало. В цьому ж таки будинку Леся Українка з чоловіком працювала над організацією експедиції по запису українських народних дум. Матеріальні витрати на цю потрібну справу поетеса взяла переважно на себе (інкогніто). Навіть матері вона не признавалась, що задля системного запису українських дум прийшлось витратити чималу суму, отриману від батьків як придане після шлюбу.

План куточка Ялти з віллою «Іфігенія» намальований письменницею. 1898 р.План куточка Ялти з віллою «Іфігенія» намальований письменницею. 1898 р.Проте роль Лесі Українки у цій унікальній експедиції була не тільки організаторською. Невдовзі вона дізналась, що у Севастополі, у свого сина, живе відомий кобзар харківської школи Гнат Гончаренко. І поетеса приклала чимало зусиль, щоб запросити його до Ялти і записати думи та пісні у його виконанні на фонограф. Дев'ятнадцять валиків з репертуаром Гната Гончаренка, причому на одному з них – справжній голос поетеси, давно визнано справжнім надбанням культури України. Кобзарські думи стали прощальним акордом перебування Лесі Українки у Криму. І, мабуть, поетеса ще довго чула тихе відлуння струн бандури, коли вирушала 1908 року на Кавказ, як і передбачала, «по декабрьскому морю з норд-остами...»
Через багато років у Ялті відкривається Музей Лесі Українки.

Пам’ятник і будівля музею Лесі Українки в Ялті. Сучасне фото.Пам’ятник і будівля музею Лесі Українки в Ялті. Сучасне фото.Хто бував у Ялті, той знає, що до знаменитої набережної річками стікаються старовинні вулички з усіма прикметами кінця ХІХ століття. Одна з них – особливо затишна і таємнича – Катерининська (за радянських часів Літкенса), хоч, мабуть, слід було її назвати вулицею Муз, так тісно вона пов'язана з мистецтвом і діячами культури. На вулиці Катерининській розташований пам'ятник Лесі Українці (скульптор – Галина Кальченко, архітектор – Анатолій Ігнащенко) встановлений 1972 року. На невисокому постаменті силует поетеси, втілений у бронзі: вона немов вслухається у шум прибою, сівши відпочити неподалік моря, або ж уся у полоні прибою своїх дум. За пам'ятником – чепурна двоповерхова оселя з дерев'яними балконами, споруджена не без впливу мавританського стилю (колишня дача Є.Ліщинської).

Історія створення музею Лесі Українки розпочалась в 70-і роки. 1991 року, до 120-річчя з Дня народження поетеси, в Ялті гостинно відчинила свої двері експозиція «Леся Українка і Крим». Отож, експозиція – ровесниця незалежності Української держави. А незабаром, 10 вересня 1993 року вона отримала статус музею Лесі Українки на правах відділу Ялтинського історико-літературного музею. 2001 р. була відкрита нова експозиція – «Ломикамінь», яка ласкаво запрошує завітати до Лесиної домівки.

1 серпня 1913 року в місті Сурамі, що в Грузії, не стало патронеси нашого музею. Делегація «Музею Лесі Українки» (відділ Ялтинського історико-літературного музею) на 100-річчя з дня смерті письменниці, запалила свічку пам’яті в домівці, де провела свої останні дні Леся Українка, а її вогонь, буде частинкою пам’яті про Ялту, міста, що завжди буде пишатися золотими слідами Лесі Українки.


Світлана КОЧЕРГА, старший науковий співробітник відділу «Музей Лесі Українки» ЯІЛМ







Требуется для просмотраFlash Player 9 или выше.

Показать все теги


Наша группа на FACEBOOK